Захворювання легень

Визначення.Хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ) – це хворобливий стан, що характеризується обмеженням повітряного потоку дихальних шляхів, яке повністю незворотнє. Обмеження повітряного потоку зазвичай прогресує і пов’язане з незвичайною відповіддю легень запального характру на шкідливі частки або гази.

Епідеміологія. За даними ВООЗ у світі нараховується 600 млн хворих на ХОЗЛ. Щороку реєструється понад 3 млн смертальних випадків. Останніми десятиліттями відбувається невпинне зростання рівня захворюваності, зумовлене забрудненням довкілля, поширенням тютюнопаління і старінням населення. Уі захворювання є найчастішою причиною інвалідизації і летальності серед усіх легеневих захворювань.

Етіологія. Основними факторами ризику ХОЗЛ є:

              1. Зовнішні фактори ризику:

  • довготривале тютюнопаління;

  • промислові та побутові шкідливі викиди (повітряні полютанти, гази та пари хімічних сполук, продукти згорання палива);

  • інфекційні (важкі дитячі інфекції, респіраторні інфекції);

  • низький соціоекономічний статус (шкідливі звички, скупченість і т.д.).


              1. Внутрішні фактори ризику:

  • генетично зумовлені (спадковий дефіцит альфа-1-антитрипсину);

  • гіперреактивність бронхів;

  • недорозвиток легень.

Патогенез. У розвитку ХОЗЛ мають значення насутпні механізми:

  • хронічне запалення бронхів, паренхіми та судин легень;

  • дисбаланс протеаз-антипротез в легенях;

  • дисбаланс оксидантів-антиоксидантів, збільшення оксидантів;

  • клітини запалення – нейтрофіли, макрофаги, Т-лімфоцити, еозинофіли, епітеліальні клітини;

  • медіатори запалення – лейкотрієн В4 (LTB4), інтерлейкін-8, фактор некрозу пухлин-альфа та ін.

Обмеження дихального повітряного потоку при ХОЗЛ спричинене поєднанням ураження бронхів (обструктивний бронхіт) і руйнуванням паренхіми (емфізема легень),співвідноршення яких варіюють індивудуально. Ремоделювання та звуження бронхів, руйнування альвеолярних перетинок, зменшення еластичної віддачі легень спричняє зменшення можливості утримувати дихальні шляхи відкритими під час видиху.

До патофізіологічних механізмів ХОЗЛ відносяться:


  • гіперсекреція слизу;

  • дисфункція війчастого епітелію;

  • обмеження повітряного потоку в бронхах;

  • надмірне здуття легень;

  • порушення газообміну;

  • легенва гіпертензія;

  • легеневе серце.

Класифікація: виділяють 4 стадії ХОЗЛ згідно ступеня важкості захворювання. В розподілі на стадії враховуються клінічні ознаки хвороби, функціональні характеристики бронхообструктивного синдрому.

Таблиця 1.2.

Класифікація ХОЗЛ


Стадія, перебіг

Характеристика ХОЗЛ

І Легкий

ОФВ1  80% від належних

ОФВ1/ФЖЕЛ < 70%

Хронічний кашель, виділення харкотиння

ІІ Помірний

50%  ОФВ1 < 80% ваід належних

ОФВ1/ФЖЕЛ < 70%

Симптоми прогресують, з’являється задишка при фізичному навантаженні та під час загострень

ІІІ Важкий

30%  ОФВ1 < 50% ваід належних

ОФВ1/ФЖЕЛ < 70%

Збільшення задишки, повторні загострення, що погіршує якість життя хворих

IV Дуже важкий

ОФВ1 < 30% ваід належних

ОФВ1/ФЖЕЛ < 70%, або хронічна дихальна недостатність, правошлуночкова серцева недостатність

Подальше прогресування симптомів, якість життя значно погіршена, загострення можуть загрожувати життю.

Клініка. Основною скаргою є хронічний кашель, який буває першим симптомом у розвитку ХОЗЛ і передує задишці. Спочатку він виникає спорадично, з часом турбує щоденно, частіше вдень. Виділення харкотиння зазвичай в невеликій кількості, слизисте. З часом появляється задишка, прогресуюча, посил.ється поступово, експіраторного характеру. Виникає чи погрішується при фізичному навантаженні. В подальшому турбує в спокої і значно обмежує життєдіяльність. Найбфльш характериними фізикальними ознаками вираженого ХОЗЛ є велика бочкоподібна грудна клітка, участь у акті дихання допоміжної мускулатури, перкуторно – коробочний звук, аускультативно – ослаблене везикулярне дихання, подовжений видих, сухі хрипи.


На пізніх стадіях захворювання з’являються ознаки застійної серцевої недостатності – початішання серцебиття і надчеревної пульсації правого шлуночка серця, посилюється ціаноз, набухають підшкірні вени шиї, особливо яремна, збільшується печінка, з’являються периферичні набряки. При рентгенологічному дослідженні – легені великого об’єму, низьке стояння куполів діафрагми, вузька тінь серця, збільшення ретростернального повітряного простору, іноді визначаються емфізематозні були.

При дослідженні функції зовнішнього дихання найбільш доступними і інформативними показниками для оцінки вираженості обструкції дихальних шляхів, ступеня важкості і прогресування ХОЗЛ є об’єм форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1), форсована життєва ємність легень (ФЖЕЛ), та співвідношення ОФВ1/ФЖЕЛ. В пробами з бронхолітиками (бета-2-агоніст, бронхолітик) визначається ступінь зворотності бронхообструкції.

Лабораторні дослідження при ХОЗЛ мало інформативні. При наявності гнійного компоненту харкотиння можна виявити помірне підвищення ШОЕ, лейкоцитоз, збільшення вмісту в крові сіалових кислот, серомукоїду, появу СРПБ. Харкотиння – гнійне, жовто-зеленого кольору, слизисто-гнійні пробки, багато нейтрофілів.


Діагностика і диференційний діагноз. В розгорнутій стадії хвороби діагноз ХОЗЛ не представляє труднощів але в початковій фазі захворювання досить важкий. Діагностика базується на ретельному вивченні і інтерпритації факторів ризику, основних скарг.ю рентгенологічних ознак і, особливо, дослідження функції зовнішнього дихання. Найбільш доступними, інформативними показниками для оцінки вираженості обструкції дихальних шляхів, ступеня важкості і прогресування ХОЗЛ є об’єм форсованого видиху за пепршу секунду (ОФВ1), формсована життєва ємність легень (ФЖЕЛ), та співвідношення ОФВ1/ФЖЕЛ. Діагнеостичним критерієм ХОЗЛ є зменшення ОФВ1<80% від належних в поєднанні з ОФВ1/ФЖЕЛ<70%, що вказує на неповністю зворотню бронхообструкцію. Показник ОФВ1/ФЖЕЛ є більш чутливим на ранній стадії ХОЗЛ. При пізніх стадіях захворювання зростає залишковий об’єм легень 9ЗОЛ) в структурі загальної ємності легень (ЗЄЛ) і співвідношення ЗОЛ/ЗЄЛ стає більше 40%. Для уточнення прогресування ХОЗЛ проводять серійний контроль (моніторинг) ОФВ1. Якщо у здорових щорічне зниження ОФВ1<30 мл, то у хворих ХОЗЛ – 30-60 мл і більше.

В диференціальній діагностиці ХОЗЛ найбільше значення має бронхіальна астма. Для бронхіальної астми характерна спонтанна лабільність клінічних симптомів і бронхіальної прохідності, що виражається у значній добовій варіабельності ОФВ1 та ПОШвид. Виражена зворотність бронхообструкції у відповідь на бета-2-агоністи, а також виражений ефект довготривалої протизапальної терапії стероєдами характерні для БА.


Для туберкульозу легень характерна типова рентгенологічна картина, мікробіологічне підтвердження захворювання.

Діагноз бронхоектатичної хвороби вирішується на основі анамнезу, виділення великої кількості гнійного харкотиння, даних бронхографії, комп’ютерної томографії.

Лікування. Лікування ХОЗЛ направлене на зменшення частоти і важкості загострення, розвитку ускладнень, покращення фізичної толерантності та якості життя хворого. Основні принципи терапії ХОЗЛ:

  • поступове нарощування інтенсивності лікування в залежності від ступеня важкості захворювання;

  • регулярність, постійність базисної терапії.

Бронходилятаційна терапія. Займає головне місце в симптоматичній терапії ХОЗЛ. Призначається яку регулярно, базисно з метою попередження або зменшення персистуючих симптомів так і “за потребою” для зняття окремих гострих симптомів. Переваги мають інгаляційні форми бронхолітиків.

Існують 3 основних групи названих препаратів:

        1. Бета-2-агоністи: короткої дії та пролонговані;

        2. антихолінергічні засоби: короткої дії та пролонговані;

        3. Метилксантини: короткої дії та пролонговані


Найбільш поширеними серед бета-2-агоністів короткої дії є: вентолін, сальбутамол, фенотерол. Перераховані ліки застосовують інгаляційно 3-4 рази на добу по 2 інгаляції. Дія починається протягом декількох хвилин, досягаючи піку через 15-30 хв і триває 4-6 годин. Пролонговані бета-2-агоністи – серевент (сальметерол) призначають по 1-2 інгаляції два рази на добу кожні 12 годин.

Серед антихолінергічних засобів іпратропіум бромід застосовують по 2 інгаляції 4 рази на добу на протязі 1 місяця. Дія розвивається повільно, досягаючи максимуму через 30-60 хв і продовжується 4-6 годин. Перспективним є застосування нового антихолінергічного препарату тривалої дії – спірива (spiriva), що містить 18 мкг тіотропіуму броміду в одній капсулі. Призначають по 1 інгаляційній дозі 1 раз на добу.

Метилксантини – це теофіліни пролонгованої дії, які дозволяють зберегти концентрацію препарату в крові при двократному і навіть однократному режимі дозування. Це ліки І покоління з двократним прийомом: еуфілін 2,4% — 10 мл; еуфілін СР капсули – 0,3; ретафіліл капсули – 0,3; теодур табл. – 0,3; теобілонг табл. – 0,3; теофілін табл. – 0,3. Теофіліни ІІ покоління з однократним прийомом: еуфілонг капс. – 0,25; 0,5; ділатронг капс. – 0,2; 0,4; тео капс. 1200; 1500; уніфіл табл. – 0,2; 0,4.

Глюкокортикоїди (ГК). Рекомендується застосовувати в плановій базисній терапії при ХОЗЛ ІІІ-IV ступеня важкості. Переваги мають інгаляційні форми глюкокортикостероїдів. Призначають інгаляційні ГК препарати:


  • беклометазону дипропіонату: бекломет-50 мкг; бекломет ізихайлер – 200 мкг; бекотид – 50 мкг; беклофорт – 250 мкг; альдецин – 50 мкг; беклазон – 250 мкг;

  • препарати будесоніду: пульмікорт – 50 мкг; будесонід Мітте – 50 мкг;, будесонід-форте – 200 мкг;

  • препарат тріамцінолону: азмакорт – 100 мкг;

  • препарат флунізоліду+інгакорт – 250 мкг;

  • препарат флютиказону: фліксотид – 25, 50, 125 і 250 мкг.

Для уникнення кандидозу ротової порожнини при застосуванні інгаляційних ГК використовують еліксир. При відсутності або недостатній ефективності інгаляції призначають пероральні ГК системної дії: преднізолон 40-060 мг/добу або полькортолон 32-40 мг/добу по редукованій схемі.

Доцільна комбінація: інгаляційні ГК в поєднанні з бета-2-агоністом пролонгованої дії.

Муколітики. Широке застосування отримали наступні препарати: амброксол (лазолван) довенно, дом’язово в дозі 2 мл (15 мг) 2-3 рази на добу, втабл. По 30 мг 3 рази на добу або в сиропі; бромгексин (бісольвон) в табл. По 8 мг на добу або довенно 2 мл (8 мг) 2 рази на добу; ацетилцистеїн (АЦЦ 200, АЦЦ 600), як відхаркуючі середники настої різних трав: термопсису, іпекакуани, кореня синюхи.


Широко використовують аскорбінову кислоту, вітам А, біостимулятори (алое, прополіс, препарати женшеню, пантокрин), антиоксиданти (ревітол, вітамін Е, аевіт, тріовіт, N-ацетилцистеїн).

Питання про необхідність оксигенотерапії у хворих ХОЗЛ вирішується з урахуванням ступеня важкості, клінічних симптомів, повноцінності та ефективності базисної терапії, ступеня дихальної недостатності та кисневого балансу крові. При загостренні ХОЗЛ неінфекційного генезу в поліклінічних умовах: збільшують дозу та/або частоту прийому бронхолітиків, насамперед бета-2-агоністів короткої дії, додають холінолітики, можна дати 40 мг преднізолону (альтернативою можуть бути інгаляційні стероїди у високих дозах із застосуванням спейсера або серетид).

При інфекційному загостренні призначаються антибіотики. При відсутності відповіді на лікування в амбулаторних умовах необхідна госпіталізація.

Протирецидивна терапія хворих ХОЗЛ проводиться 2 рази на рік. Вона включає:

              1. прийом адаптогенів;

              2. застосування бронходилятаторів і відхаркуючих;

              3. фізіотерапевтичне лікування;

              4. ЛФК, масаж, загартовування;

              5. санація вогнищ інфекції;

              6. санаторно-курортне лікування.


Реабілітація. Ведення ХОЗЛ у стабільному періоді передбачає визначення ступеня важкості захворювання, розробку індивідуального плану лікування згідно стадії захворювання, освіту пацієнтів. Лікування носить ступеневий характер. І стадія передбачає уникати факторів ризику, проведення протигрипозної вакцинації. При потребі застосовуються бронхолітики короткої дії. При ІІ стадії додається плановий прийом пролонгованих бета-2-агоністів. На ІІІ стадії додаються інгаляційні кортикостероїди, а при IV при наявності ХНД – довгострокова оксигенотерапія.

Не дивлячись на те, що ХОЗЛ є прогресуючим захворюванням, правильно підібрана і вчасно призначена терапія та реабілітація може значно уповільнити прогресування бронхообструкції, зменшити частоту і важкість загострень, запобігти розвитку ускладнень і покращити якість життя хворих.

Источник: StudFiles.net

legkie3

Бронхоектатична хвороба

Бронхоектатична хвороба – хронічне захворювання легень, яке характеризується патологічним обмеженим розширенням бронхів в їх нижніх відділах і проявляється ендобронхіальним нагноєнням.

Бронхоектази можуть бути вродженими і набутими. Вроджені бронхоектази проявляються у дитячому або юнацькому віці, при цьому не встановлюється зв’язку з іншими захворюваннями легень. Набуті бронхоектази, як правило, є наслідком хронічного бронхіту, бронхіальної астми, абсцесу легень, туберкульозу.

Достовірних відомостей щодо поширення бронхоектатичних захворювань немає, бо не завжди є підтвердження бронхографічних досліджень. Під час розтину бронхоектази виявляють у 5-8%. Хворіють переважно чоловіки.

ЧИННИКИ:

  • генетично зумовлена неповноцінність стінки бронхів;
  • бронхолегенева інфекція;
  • порушення прохідності бронхів з розвитком обтураційних ателектазів.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

  • нозофарингіальна інфекція;
  • зниження захисних механізмів органів дихання;
  • вроджені дефекти розвитку легень.

КЛІНІКА

Розрізняють безсимптомні форми (часто нерозпізнані) і явно виражені з кашлем, що супроводиться виділенням мокротиння. Деякі клінічні ознаки дозволяють запідозрити захворювання ще до проведення спеціальних обстежень. Характерними є часті респіраторні захворювання з раннього дитинства схильність до простуд з короткочасними нездужанням 3-7 днів і наступним тривалим субфебрилітетом. Явні прояви захворювання можуть виявлятися у віці від 5 до 25 років.

Типовою є скарга на періодичне нездужання з появою або збільшенням кашлю із виділенням мокротиння кількість якого поступово збільшується. Найбільше його виділяється вранці, в певних положеннях тіла (дренажні положення на здоровому боці, при нахилі вперед, „збиранні” грибів, в положенні Квінке).

Добова кількість мокротиння може бути від 30-50 до 500 мл. Мокротиння може виділятися „повним ротом”, має неприємний запах і при відстоюванні поділяється на 3 шари: верхній пінистий, середній і нижній гнійний.

Кровохаркання часта, іноді єдина ознака, з часом може перейти в легеневу кровотечу.

Частою ознакою є лихоманка неправильного типу, що щезає при відходженні мокротиння у великій кількості. У деяких хворих виявляється тривале підвищення температури до субфебрильних цифр.

Ознаки інтоксикації: зниження працездатності, швидка втомлюваність, пригнічений настрій виявляються у періоді загострення захворювання, хворі втрачають вагу.

При огляді – шкіра землянисто-сірого кольору, виявляються стоншені нігті у вигляді годинникових скелець, змінюються нігтьові фаланги пальців рук, набуваючи вигляду „барабанних паличок”.

Вже на ранніх стадіях захворювання перкуторно виявляють ділянки звуку з коробковим відтінком, обмеження екскурсії легень, за наявності вогнищевого запалення вислуховується притуплення ясного легеневогозвуку. Аускультативні зміни мозаїчні, певне значення має вислуховування на фоні жорсткого дихання вологих різнокаліберних хрипів, які зникають при ремісії захворювання.

При дослідженні периферичної крові в період загострення виявляють лейкоцитоз, нейтрофільоз, прискорення ШОЕ. Вирішальне значення в діагностиці захворювання має рентгенологічне обстеження. Тільки у частини хворих виявляють сотовий легеневий малюнок у нижніх сегментах легень.

Більш інформативною є томографія легень, виконана на різній глибині. Діагноз підтверджують бронхографічно. Проводять поетапне контрастування обох легень після ретельної санації бронхіального дерева і максимального зняття загострення. З діагностичною метою проводять бронхоскопію, при якій виявляють морфологічні зміни стінок бронхів. Дослідження мокротиння важливе для визначення антибіотикограми мікрофлори.

ПЕРЕБІГ

Виділяють три періоди:

  • безсимптомний, з явищами нерізко вираженого бронхіту;
  • періодичні рецидиви з клінічними проявами;
  • хронічне нагноєння і хронічна інтоксикація.

Для захворювання характерними є сезонні (осінньо-весняні) загострення. Процес тривало залишається обмеженим.

УСКЛАДНЕННЯ

Виникають при прогресуванні захворювання. До внутрішньолегеневих ускладнень відносять: пневмонію, абсцес, гангрену легень, емфізему легень, легеневу кровотечу. До позалегеневих ускладнень відносять: амілоїдоз, абсцес мозку, артропатію.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних проявів, даних лабораторних та бронхологічних досліджень. Найчастішими проблемами хворого є поява інтоксикації, виділення значної кількості мокротиння, оволодіння дренажним по-

ложенням.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Єдиним радикальним методом лікування є резекція ураженої ділянки легень. Хірургічний метод використовують при обмеженому процесі і за відсутності протипоказань. При двобічному дифузному ураженні легень, розвитку амілоїдозу та інших позалегеневих ускладнень проводять консервативне лікування.

Найважливішим є санація бронхіального дерева та антимікробна терапія, яку призначають, дослідивши чутливість мікрофлори до антибактеріальних засобів. Лікувальні бронхоскопії дозволяють вводити антибіотики місцево, що значно підвищує ефективність лікування. Важливим є призначення засобів, які сприяють відходженню мокротиння: постуральний дренаж, масаж грудної клітки, муколітики. Санацію верхніх дихальних шляхів проводять в період ремісії.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ

Догляд за хворим у разі, якщо клініка нагадує гострий бронхіт чи пневмонію такий самий, як під час цих захворювань. Поступово кашель з виділенням гнійного мокротиння стає основним симптомом захворювання, має нападоподібний характер і виникає переважно після сну. Вранці під час кашлю виділяється до 2/3 добової кількості мокротиння (за добу може виділятись до 500-700 мл). Періодично мокротиння набуває неприємного запаху.

Періодично 3-4 рази на добу медична сестра допомагає хворому прийняти дренажне положення. Всім хворим дають кишенькові плювальниці зі щільною накривкою, щоб запобігти інфікуванню повітря і мати можливість оцінити добову кількість мокротиння. Все мокротиння, що виділяється, хворий повинен спльовувати у плювальницю. Перед тим плювальницю дезінфікують кип’ятінням в 2 % розчині натрію гідрокарбонату не менше 30 хв, а для знезараження мокротиння на 1/4 заповнюють її 2 % розчином хлораміну.

Не рідше одного разу на день мокротиння плювальниці знезаражують 3 % розчином хлораміну протягом 6 год або хлорним вапном (2 г хлорного вапна на 10 мл харкотиння) протягом 1 год. Після випорожнення плювальницю дезінфікують кип’ятінням у 2 % розчині натрію гідрокарбонату 30 хв.

Під час загострення погіршується загальний стан хворого, може бути гарячка, температура тіла іноді досягає 38 °С з вираженою інтоксикацією.

У цей період хворому призначають ліжковий режим; доглядають так само, як за хворим при гарячці.

Велике значення має харчування хворого. Харчовий раціон повинен складатися з достатньої кількості білка (м’ясні, рибні страви), оскільки під час виділення великої кількості мокротиння за добу втрачається значна кількість білка. Крім того, повинно бути в достатній кількості вітамінів групи В, D, великі дози аскорбінової кислоти.

Сприятливий ефект дає дихальна гімнастика, фізіотерапевтичні процедури. Дуже шкідливе для хворого куріння. Медсестра повинна зуміти довести це хворому. У період ремісії проводять диспансерне спостереження, застосовують санаторно- курортне лікування у санаторіях з сухим теплим кліматом (Південний берег Криму).

ПРОФІЛАКТИКА

Своєчасне та ефективне лікування запальних захворювань бронхо-легеневої системи і верхніх дихальних шляхів.

Абсцес легень

Абсцес легені – гнійне захворювання легеневої тканини з утворенням однієї або декількох обмежених порожнин, часто оточених запальним інфільтратом.

Чоловіки хворіють в 4 рази частіше. Гнійники можуть бути поодинокими і множинними.

ЧИННИКИ:

  • пневмонії (частіше грипозні);
  • аспірація (в тому числі при пухлині легень, попаданні стороннього тіла);
  • вроджені бронхоектази;
  • септична емболізація;

· травми грудної клітки.

КЛІНІКА

Клінічна картина гострого абсцесу легенів різноманітна і залежить від стадії його розвитку. В клініці легеневого абсцесу виділяють два основні періоди: до і після розкриття абсцесу. Клініка першого періоду визначається інфільтрацією легеневої тканини і формуванням гнійника. Діагностика в цей період дуже тяжка, бо об’єктивні дані бідні і не є патогномонічними. Особливе значення має аналіз анамнестичних і об’єктивних даних. Загальний стан характеризується вираженою слабкістю, лихоманкою. Провідний симптом – підвищення температури тіла, яке супроводжується пітливістю. Кашель може бути різноманітним з незначною кількістю серозно-гнійного мокротиння.

Під час огляду виявляють відставання грудної клітки в диханні на ураженому боці, задишку, перкуторно – притуплення легеневого звуку, аускультативно – ослаблене везикулярне дихання, дрібнопухирчасті вологі хрипи. Під час натискання на ребра відповідно до локалізації абсцесу абопід час перкусії може виявлятися болючість. Якщо така клініка розвивається на тлі пневмонії і триває до 10-15 діб, слід запідозрити можливість абсцедування. Важливим діагностичним показником є картина крові: лейкоцитоз (до 20⋅109/л), нейтрофільоз, підвищення ШОЕ. Рентгенологічно виявляють ділянки затемнення з нечіткими контурами, іноді – розрізняють невелике просвітлення, як симптом некрозу.

Клініка другого періоду легеневого абсцесу визначається прориванням гнояка в бронх. Йому передує перехідна фаза, під час якої посилюються основні клінічні симптоми, що спостерігалися в перший період (висока температура тіла, озноб, больові відчуття). Ця фаза закінчується раптовим прориванням абсцесу в бронх з виділенням великої кількості мокротиння гнійного характеру – перший і основний клінічний симптом в діагностиці легеневого абсцесу. Мокротиння виділяється не окремими порціями, а одночасно – у великій кількості, частіше зранку. Воно має гнильний запах, нерідко містить прожилки крові. Добова кількість може бути різною – від 200 мл до 1-2 л. Мокротиння ділиться на 2-3 шари: нижній шар густий, зелений від гною, верхній – пінистий, каламутний, між ними водяний прошарок. Під час мікроскопії виявляють еластичні волокна (симптом деструкції тканини), а також еритроцити, лейкоцити, кристали Тейхманна, клап-

тики легеневої тканини.

Мікрофлора різноманітна: стрептококи, стафілококи, диплококи й ін.

Подальший перебіг залежить від низки чинників, зокрема, стану абсцесу, і дренажу порожнини гнояка. Швидкість очищення порожнини абсцесу від гнійного вмісту залежить від його локалізації і положення хворого. Якщо абсцес локалізується у верхній частці легенів, створюються сприятливі умови для дренування бронха, порожнина добре спорожнюється. У разі формування абсцесу в середніх або нижніх відділах легенів вміст відходить значно повільніше. Щоденне визначення кількості мокротиння дає можливість встановити зв’язок між кількістю мокротиння, загальним станом хворого і температурою тіла. Зменшення кількості виділюваного мокротиння позначається на загальному стані хворого – знову можуть з’явитися лихоманка і пітливість і, що характерно, знову підвищуватиметься температура тіла.

Після проривання абсцесу в бронх шкіра хворого бліда, спостерігаються вимушене положення, одутлість обличчя, задишка, відставання грудної клітки в акті дихання. Перкуторно виявити абсцес тяжко у разі центральної його локалізації. Якщо абсцес сформувався ближче до периферії, перкуторно виявляють притуплення легеневого звуку з тимпанічним відтінком.

За наявності плеврального випоту притуплення перкуторного звуку може набувати ступеня стегнової тупості. У ділянці притупленого легеневого звуку може вислуховуватися дихання з бронхіальним відтінком, а після очищення порожнини від гнійного вмісту вислуховується амфоричне дихання. Разом з тим, вислуховуються вологі хрипи. Пальпаторно визначається посилення голосового тремтіння.

Після розкриття порожнини абсцесу і виділення гнійного вмісту поряд зі зменшенням кількості мокротиння спостерігається зменшення кількості лейкоцитів в крові. Якщо після проривання абсцесу лейкоцитоз залишається високим, це може вказувати на наявність ускладнення.

Після проривання абсцесу в бронх і виділення густого гнійного мокротиння рентгенологічно на тлі пневмонічного інфільтрату визначається порожнина, частіше круглої або овальної форми, з горизонтальним рівнем рідини в ній і наявністю над рідиною півкола просвітлення, зумовленого наявністю газу в порожнині.

З боку серцево-судинної системи, особливо в період загострення легеневого абсцесу, спостерігається значна тахікардія. За тривалої інтенсивної інтоксикації можуть бути дистрофічні зміни з наявністю приглушених тонів серця. Під час електрокардіографічного дослідження виявляють зменшення вольтажу зубців. Порушення функції системи зовнішнього дихання проявляється гіпоксичною гіпоксемією.

З боку органів травлення спостерігаються симптоми, пов’язані із загальною інтоксикацією та заковтуванням мокротиння. Часто спостерігаються зниження або втрата апетиту, гастрит або гастроентерит. Інтоксикація нерідко спричинює гепатит. У 19 % випадків у гостру фазу легеневого абсцесу виявляють альбумінурію.

Загальний стан значно погіршується у разі виникнення нових абсцесів, які можуть розвиватися в перифокальній зоні.

Для клініки хронічного абсцесу характерні тяжкий загальний стан, виражена інтоксикація, висока температура тіла, значний лейкоцитоз, наростаюча гіпохромна анемія. Під час кашлю виділяється велика кількість гнійного мокротиння з гнильним запахом, іноді з домішками крові. Пошкодження судини супроводжується масивною кровотечею, яка може бути смертельною. Для хронічного абсцесу характерні періоди поліпшення і загострення.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Провідна роль у лікуванні гнійних процесів у легенях належить антибіотикам. У разі введення їх усередину і внутрішньом’язово, не створюється достатня концентрація в уражених тканинах. Значно збільшується ефективність лікування у разі введення антибіотиків у вогнище ураження. Антибіотики призначають у таких дозах, в яких вони здатні проявляти бактерицидну або бактеріостатичну дію щодо стійких до них штамівмікробів. З цією метою вводять препарати групи пеніциліну, морфоцикліну гідрохлориду, сигмаміцину, метициліну натрієвої солі та ін.

При гнійних процесах, локалізованих у периферичних відділах легенів, за наявності навколо абсцесу масивної зони перифокального запалення, і абсцесах легенів, ускладнених гнійним плевритом, показано внутрішньо-легеневе введення антибіотиків. При цьому з порожнини абсцесу відсмоктують гній, промивають її антисептичними препаратами і вводять бензилпеніцилінову натрієву сіль, стрептоміцину сульфат, протеолітичні ферменти.

Санацію трахеобронхіального дерева у хворих з гнійними захворюваннями легенів проводять різними методами: через катетер, введений через ніс, гортанним шприцом шляхом проколювання трахеї і за допомогою інгаляцій.

Гнійні процеси центральної і периферичної локалізації з недостатньою дренажною функцією або виділенням великої кількості мокротиння є показанням до мікротрахеостомії. При цьому в дренований бронх вводять антисептичні середники, протеолітичні ферменти, антибіотики. Для швидкої евакуації гнійного вмісту з порожнини абсцесу використовують метод торакоцентезу. Для інтраторакального введення ліків запропонований метод

сегментарної катетеризації шляхом катетеризації супровідного бронха.

Найефективнішим методом лікування нагноєння легенів, який дозволяє тривало підтримувати високі концентрації антибіотиків у патологічно змінених тканинах, є метод інфузії в легеневу артерію.

Патогенетичне і симптоматичне лікування передбачає активний режим, калорійне харчування для поповнення білка, який втрачається у разі відходження значної кількості гнійного мокротиння й інтоксикації. Раціон повинен містити достатню кількість вітамінів А, С і групи В. З метою поліпшення прохідності бронхів призначають бронхолітичні і антигістамінні засоби.

Якщо є симптом легенево-серцевої недостатності, лікування проводять за принципами терапії декомпенсованого “легеневого серця”. Показання до оперативного лікування: 1) гострий абсцес, ускладнений легеневою кровотечею, 2) гострий абсцес пухлинного походження, 3) хронічний абсцес.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

Догляд за хворим на абсцес легенів повинен відповідати розвитку клінічних симптомів і синдромів.

У перший період – період формування абсцесу – стан хворого тяжкий. Догляд за хворим у цей період такий самий, як і при захворюванні на пневмонію.

У другий період, який починається з прориву гнійника у бронх, що супроводиться раптовим значним (повним ротом) виділенням гнійного, деколи смердючого мокротиння. У той час, коли відходить велика кількість мокротиння, необхідно дати хворому скляну банку (чи плювальницю) для збирання мокротиння, щоб вимірювати його кількість за добу. Посуд для мокротиння повинен бути чистим і своєчасно змінюватись на новий. Мокротиння та посуд потрібно обов’язково знезаражувати. Плювальниця повинна бути з дезінфікуючим розчином (хлорамін) і з герметичною накривкою.

Дуже важливо забезпечити достатній доступ свіжого повітря. За необхідності проводять оксигенотерапію. Постійно стежать за гігієною хворого (догляд за шкірою, білизною тощо). У хворих в період поліпшення загального стану з’являється апетит. Істотного значення набуває харчування хворого. Харчовий раціон повинен мати достатньо білка, оскільки з мокротинням втрачається велика його кількість. Повинні бути м’ясні та рибні страви, достатньо вітамінів групи В, D, великі дози аскорбінової кислоти.

Медична сестра забезпечує виконання призначень лікаря, заохочує хворих до приймання лікарських засобів. Стежить також за можливими побічними ефектами лікування (диспептичні розлади, алергічні реакції).

Медична сестра повинна знати, що хворі на абсцес легенів потребують особливо уважного догляду. Таких хворих необхідно ізолювати в окрему палату, тому що їхнє мокротиння і саме дихання мають неприємний гнильний запах, що негативно впливає на інших хворих. Хворі повинні часто і ретельно полоскати ротову порожнину слабким розчином калію перманганату (одне зернятко на 0,5 л теплої перевареної води) або 2 % розчином натрію гідрокарбонату. Палату необхідно добре провітрювати декілька разів на день.

Біля ліжка хворого завжди повинна бути плювальниця з дезодоруючим розчином (креозоту, хлораміну) і герметичною накривкою. Іноді, якщо гнійний процес перебігає довго з явищами хронічної інтоксикації, може виникнути таке ускладнення, як амілоїдоз нирок. Як наслідок, змінюється колір і вигляд сечі, про це треба обов’язково доповісти лікарю.

УСКЛАДНЕННЯ

До тяжких ускладнень легеневого абсцесу належить кровотеча, яка може бути різною за інтенсивністю – від легкої до масивної, смертельної.

ПРОГНОЗ

Більшість абсцесів піддаються терапевтичному консервативному лікуванню. Через 4-5 тижнів хворі повністю одужують. Якщо після двох місяців не відбувається рубцювання абсцесу, то він вважається хронічним. У такому разі можливе хірургічне лікування.

ПРОФІЛАКТИКА

У профілактиці гострого легеневого нагноєння особливу роль відіграє ефективне лікування гострої пневмонії, особливо в період епідемії грипу.

Велике значення має ліквідація вогнища інфекції.

ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Після виписування зі стаціонару хворого беруть на диспансерний облік.

Проводять обов’язкове рентгенологічне дослідження, термометрію, аналізи сечі та крові. Рекомендують тривале перебування на повітрі у суху погоду, відмовитись від куріння, уникати переохолодження, проводити загальні заходи щодо загартування організму. Сприятливо діє санаторно-курортне лікування на узбережжі Південного берега Криму, а також у сухійгірській місцевості.

Джерело: МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль. „Укрмедкнига” 2004.

Источник: nazoferon.ua

Строение дыхательной системы

Бронхолегочная система состоит из следующих структурных образований: дыхательных путей, по которым поступает воздух, и легких. Дыхательные пути делятся на верхние (нос, пазухи, глотка, гортань) и нижние (трахея, бронхи и бронхиолы). Они отвечают за выполнение следующих функций:

  • проведение воздуха из атмосферы к легким;
  • очищение воздуха от загрязнений;
  • защита легких (на слизистой бронхов оседают и выводятся микроорганизмы, пыль, инородные частицы и т.п.);
  • согревание и увлажнение поступающего воздуха.

Нос — это основной защитник дыхательной системы. Он увлажняет и согревает воздух, задерживает микроорганизмы и вредные вещества, а также он способен ощущать различные запахи и отвечает за обоняние.

Пазухи — это ограниченные пространства, наполненные воздухом.

Глотка — это орган, в котором расположено большое количество лимфатических узлов, самые крупные из которых — миндалины. Лимфатическая ткань защищает организм от различных микроорганизмов.

Гортань следует сразу за глоткой. В ней находится голосовая щель и связки.

Нижние дыхательные пути представляют собой полые эластичные трубки различного диаметра, самая крупная из которых — трахея. Они плавно переходят в легкие.

Легкие представляют собой образования, состоящие из множества соединенных между собой мешочков (альвеол), наполненных воздухом. Они напоминают гроздья винограда. Основная функция — это газообмен, а именно поступление кислорода в кровяное русло и выделение отработанных газов, в особенности углекислого.

Строение дыхательной системы

Причины заболеваний

Причины заболеваний дыхательной системыТолько квалифицированный специалист может вам сказать, как называется заболевание легких в вашем случае, и определить причину его возникновения. Чаще всего, это микроорганизмы (вирусы, бактерии, грибы). Аллергические реакции, генетические аномалии, переохлаждение также могут стать причинами появления болезней легких.

Названия заболеваний легких нередко составляются по причине их возникновения (например, окончание «-ит» свидетельствует о воспалительных процессах, «оз-» — о дегенеративных и т.п.).

Факторы риска:

  • плохая экология;
  • курение;
  • алкоголь;
  • сахарный диабет;
  • болезни сердца;
  • хронические инфекции;
  • стресс.

Курение - причина многих заболеваний дыхательной системы

О том, акие болезни сердца бывают и какие из них могут вызвать симптомы, похожие на проявления болезней дыхательной системы, читайте здесь. Об инфекционных заболеваниях, в том числе и о хронических, читайте здесь.

Виды

Виды заболеваний дыхательной системыПульмонологи знают все о том, какие есть заболевания легких. В наше время нет единой общепринятой классификации. Перечень заболеваний лёгких достаточно широк. Он составляется на основании нескольких признаков и параметров. По признакам, проявляющимся у пациента, различают следующие виды заболевания легких:

  • обструктивные (затрудненное выдыхание воздуха);
  • рестриктивные (трудности при вдохе).

Согласно локализации повреждения составляют такой перечень болезней легких:

  • болезни дыхательных путей. Эта патология вызвана сдавлением или закупоркой просвета дыхательных путей. К ним относятся астма, эмфизема, хронический бронхит, бронхоэктазия;
  • болезни тканей легких. Эта группа заболеваний повреждает ткань легких, лишая ее полноценно функционировать и расширяться, поэтому пациентам трудно сделать вдох и выдох. К ним относятся фиброз и саркоидоз;
  • болезни системы кровообращения легких. Это поражение кровеносных сосудов. Оно оказывают влияние на газообмен.

Изменения бронхов при бронхиальной астме

Многие заболевания являются комбинацией перечисленных видов (например, астма, бронхит, ХОБЛ, рак, пневмония, пневмоторакс и т.п.).

Составить список заболеваний лёгких можно на основании степени распространенности патологии — локальные и диффузные поражения. Инфекционные заболевания легких, как правило, вызывают локальные изменения. Диффузные связаны с другими внешними и внутренними причинами.

Список болезней легких можно составить по характеру течения — острые или хронические процессы. Но классифицировать болезни легких по этому принципу достаточно трудно, так как некоторые острые процессы могут быстро вызвать трагический исход, а иногда протекают бессимптомно и сразу переходят в хроническую патологию.

Симптомы

Существует огромное количество заболеваний дыхательной системы. Так какие симптомы при заболевании легких появляются чаще всего?

  1. Симптомы заболевания дыхательной системыКашель — основной симптом. В норме кашель — это защитный рефлекс, проявляющийся при попадании инородного тела. Но при развитии патологического процесса внутри бронхов и трахеи копится много слизи, пыли и других веществ, которые вызывают приступообразный, сильный мокрый кашель (отделяется мокрота). Если мокроты нет, тогда развивается сухой кашель. Кашель может иметь разный характер в зависимости от вида заболевания и этиологии (причин возникновения).
  2. Мокрота. Образуется после воспаления слизистой оболочки дыхательных путей. В ней содержится огромное количество микроорганизмов. Анализ мокроты может показать, какая инфекционная болезнь легких образовалась в конкретном случае.
  3. Кровохарканье — серьезный симптом. Тяжелые заболевания легких (рак, туберкулез, абсцессы) практически всегда вызывают кровохарканье.
  4. Одышка — нарушение внешнего дыхания. Она может появляться и при заболеваниях сердца, поэтому необходимо проводить тщательную диагностику. Одышка проявляется нарушением ритма и глубины дыхания. Одышка всегда появляется после физической нагрузки, но если она стала появляться в состоянии покоя, следует заподозрить патологический процесс.
  5. Боль в груди. Появляется при обширных поражениях соединительно-тканной оболочки легких (плевры).

Диагностика и лечение

Просмотрев видео заболевания легких, каждый должен осознать серьезность патологии, ведь без полноценного дыхания не бывает жизни. Многие при появлении характерных симптомов начинают просматривать сайты и искать, какие заболевания легких бывают. В результате они сами назначают себе лечение.

Запомните: самолечение может принести только временную пользу. Оно наносит сильный вред всему организму, так как полноценную диагностику может провести только врач.

Диагностика заболеваний легкихПомимо сбора жалоб, внешнего осмотра врач использует дополнительные методы диагностики: рентген, КТ, бронхографию, флюорографию. После получения результатов обследования пульмонолог ставит окончательный диагноз и составляет план лечения.

Все лечение должно быть комплексным, индивидуальным и поэтапным. Пусть вас не пугают сложные названия болезней легких, ведь при соблюдении всех предписаний врача шансы на выздоровление максимальны.

Назначая лечение, врач учитывает причину возникновения болезни, симптоматику, тяжесть состояния и наличие осложнений. Проанализировав полученные данные, пульмонолог назначает определенные лекарственные препараты, которые способствуют уменьшению болевых ощущений, воздействуют на причину появления, восстанавливают функциональность легких, убирают клинические проявления (кашель, одышку и т.п.).

После стихания острого периода (уменьшение температуры, отсутствие слабости и т.п.) назначается физиолечение, определенная диета, режим дня, санаторно-курортное лечение.

Ингаляция

При отсутствии положительных результатов от консервативной терапии прибегают к хирургическим методам лечения.

Источник: simptomed.ru

Огромное количество видов болезней

Список самых распространенных болезней легких у человека выглядит следующим образом:

  • СиликозПневмония;
  • Силикоз;
  • Бронхит;
  • Плеврит;
  • Туберкулез;
  • Астма;
  • Эмфизема;
  • Асфиксия;
  • Злокачественные образования – рак легких.

Все эти болезни, связанные с легкими, проявляются довольно в острой форме, и при несвоевременном лечении могут привести к серьезным последствиям, касающимся как состояния здоровья, так и жизни заболевшего.

Очень опасны формы проявления хронических заболеваний легких. К таким болезням относятся:

  • Трахеобронхиальная дискинезия;
  • Формы пневмонии;
  • Болезнь Мунье-Куна;
  • Хроническое легочное сердце;
  • Поликистоз;
  • Астма;
  • Болезнь Брутона;
  • Синдром Картагене.

Пневмония, называемая также воспалением легких, развивается из-за воспалительного процесса вследствие попадания разного рода инфекции: от грибковой до вирусной. Кроме того, одним из возможных возбудителей может стать химическое вещество, которое попала в организм при вдохе. Болезнь распространяется по всему органу, или же способна «затаиться» только в определенной части.

Еще одними распространенными отклонениями в работе легких являются заболевания, названия которых — плеврит и бронхит.

Первое связано с отеком плевры или же воспалительным процессом в ней (наружной мембране, которая «окутывает» легкие). Возникнуть плеврит может из-за инфекции или травмы, которая затрагивает область груди. Это заболевание может стать началом развития злокачественной опухоли.

Бронхит диагностируется 2 видов: хронический и острой формы проявления. Причиной появления последнего является воспаление слизистой бронхов. Особенно часто болезнь встречается среди людей пожилого возраста и маленьких детей. Инфицируются дыхательные пути по причине возникновения аллергии, при вдыхании химически зараженного воздуха.

Болезнь Мунье-КунаБронхиальная астма чаще всего проявляется в виде приступов кашля или же мучительного удушья периодического характера. В то время как происходит приступ, резко сужаются бронхи и вся грудная клетка, что и делает затрудненным дыхание. При этом слизистая отекает, эпителиальные реснички не выполняют свои основные функции, что ведет к неправильной работе легких.

Распространенными опасными заболеваниями легких являются асфиксия и силикоз.

Первое – называют кислородным голоданием, возникающим по причине негативных внешних воздействий, непосредственно влияющих на дыхательный процесс. Появляется болезнь при сдавливании, различных травмах шеи или же грудной клетки, патологических отклонениях в гортани, при нарушениях работы мышц, отвечающих за дыхание.

Под силикозом понимается заболевание, распространенное среди людей определенных профессий, связанных с осуществлением деятельности в обстановке, где много пыли, частички которой содержат двуокись кремния. Опасные зоны – строящиеся объекты, шахты, металлургическая промышленность,

Возбудитель такого заболевания, как туберкулез – микобактерия. Он передается носителем по воздуху и через слюну. Основные проявления напрямую связаны с общим состоянием здоровья пациента, а также от того, сколько попало болезнетворных микроорганизмов. Эмфизема характеризуется отхождением стенок, находящихся между альвеолами из-за чего они значительно увеличиваются в объеме.

Следствие этого – легкие растут, все проходы сужаются, а структура органа становится рыхлой и дряблой. Такие повреждения снижают уровень обмена кислорода и углекислого газа до критических показателей. Больному становится трудно дышать.

Самым опасным из болезней легких считается рак, заканчивающийся, в большинстве случаев, смертельным исходом. Есть шанс на излечение у тех людей, которые начали курс терапии еще до основного проявления признаков. Однако вся проблема заключается в том, что рак – самая тяжело распознаваемая болезнь.

Последствия для человеческого организма

Легкие – довольно сложный орган, состоящий из важных элементов дыхательных путей. Бронхи, а также трахеи могут оказаться уязвимыми, если человек страдает любой из возможных болезней, связанных с легкими.

Перечень болезней, связанный с возникновением воспалительного процесса и гнойных выделений, можно объединить в целую категорию гнойных заболеваний легких:

  • Абсцессы, а также гангрена – проявляются в острой форме, бывают хроническими, множественными/распространенными или же одиночными;
  • Бронхоэктазии;
  • Образование нагноившихся кист – распространение одиночное или множественное;
  • здоровые легкие Пневмосклероз.

Нагноительные заболевания легких представлены следующим списком:

  • Эмпиема наружной мембраны легких;
  • Деструкция инфекционная в острой форме;
  • Гангренозный абсцесс органа (острая форма);
  • Гангрена распространенного характера;
  • Абсцесс хронического типа;
  • Гнойный абсцесс в острой форме.

Список болезней легких довольно обширный, четкой классификации на настоящее время не существует. Все нарушения разграничивают по признаку воздействия на определенные органы или ткани, а также по источнику возникновения.

Интерстициальные заболевания легких можно разделить на 2 большие группы: инфекционные и неинфекционные. В зависимости от наличия в организме вируса болезни диагностируют следующие:

  • Микозы;
  • При ВИЧ-инфекциях – ИБЛ;
  • Паразитарные поражения;
  • Аллергические альвеолиты экзогенного типа;
  • Посттрансплантационные нарушения;
  • Дистресс-синдром (респираторный).

микоз

К неспецифическим заболеваниям легких относят:

  1. Хронический бронхит;
  2. Некоторые специалисты включают в эту группу бронхиальную астму;
  3. Абсцесс хронического типа;
  4. Пневмония;
  5. Обструктивная эмфизема;
  6. Пневмофиброз.

Если говорить о воздействии на дыхательные пути и отрицательном влиянии на них, то можно выделить достаточно много опасных заболеваний. Прежде всего, это астма, при которой характерны частые спазмы, вызывая сильную одышку и затрудненность дыхания.

Постоянным мучающим кашлем характеризуется обструктивная болезнь легких хронического типа. С рождения у ребенка может появиться муковисцидоз, при котором инфекции в организме периодически повторяются из-за чрезмерного скопления слизи в бронхах. Отрицательно влияют на дыхательные пути бронхит в острой форме и эмфизема.

Заболевания, отрицательно затрагивающие альвеолы – это пневмония, туберкулез, эмфизема, рак. Плюс к тому, отек легких, характерный потерей легочной жидкости из мельчайших кровеносных сосудов. К этой категории относится и респираторный дистресс-синдром в острой форме, вызывающий непоправивые повреждения главного дыхательного органа.

муковисцидозОбязательно нужно проводить вентиляцию легких до того момента, пока пациент не сможет восстановиться. Еще одним заболеванияем в этой группе является пневмокониоз, который появляется вследствие вдыхания опасных веществ, способных вызвать любого рода повреждения органа. Это может быть пыль цемента или же уголя, асбест и мн. др.

Болезни легких, оказывающие отрицательное влияние на сосуды – легочная эмболия и гиертензия. Первая – результат тромбоза вен нижних конечностей. Кровяные сгустки, присутствующие в легочных артериях, способны вызвать недостаток кислорода и одышку. Гипертензия представляет собой повышенное давление в артериях легкого. Чаще всего, больной чувствует сильные боли в груди и одышку.

Болезни легких и их симптомы

Болезни легких у человека объединены, в большинстве случаев, общими симптомами, которые проявляются в частом кашле, одышке, болевых ощущения в области груди и выделением крови, кроме того замечена дыхательная недостаточность.

Часто диагностируются грибковые заболевания легких, симптомы которых выглядят следующим образом:

  • Кашель, заметно отличающийся от того, что бывает при простудных заболеваниях;
  • Большое количество мокроты, отхождение которой доставляет острую боль в области легких;
  • Сильная слабость;
  • Снижение активности;
  • Сильная тяга ко сну.

Признаки заболевания легких такого, как пневмония, ярко выраженные и сопровождаются перепадами температуры, кашлем и затрудненным дыханием. Больной чувствует себя обессиленным, тревожным, жалуется на боли в области груди.

кашель

Признаки эмфиземы проявляются уже на поздних стадиях, когда легкие сильно повреждены. Снижается масса тела, кожа краснеет, для осуществления выдоха требуется значительное усилие, и грудная клетка становится похожей на «бочку».

Рак, практически, невозможно диагностировать на начальных стадиях. Поэтому при любых отклонениях от нормы требуется не откладывать визит в больницу. Признаки этого заболевания легких у женщин имеют сходство, на ранних этапах, с обычной простудой. Поэтому многие не обращают внимания на свое недомогание и постепенное ухудшение состояния организма.

Выделяют следующие симптомы:

  • Кровь в мокроте;
  • Необъяснимая потеря веса;
  • «Свист» из груди при выдыхании;
  • Боли во время кашля;
  • Одышка.

Признаки заболевания легких – рака – у мужчин – это повышение температуры, частые болезни вирусного характера, сильный кашель и расстройства сердечного ритма.

Определить болезнь можно по шумному дыханию, кашлю, «голубоватой» коже, частому чиханию. Бронхит в острой форме проявляется сильным ночным кашлем, вызывающим острые боли. При хронической стадии симптом становится более частым, выделяется слизь, тело отекает, оттенок кожи приближается к синему.

Плеврит отличается сильными болями при дыхании и движениях грудной клетки.

Опасным в плане проявления признаков считается туберкулез, так как больной обычно не жалуется ни на какие болевые ощущения или же кашлем. Только со временем становится заметно, что человек резко худеет, потеет, его постоянно тянет ко сну, и повышается температура тела.

Источник: medportal.net


Leave a Comment

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.